Макарівська районна федерація футболу

До Вашої уваги інтерв'ю з віце-капітаном ФК "Партизан" Богданом Білявським
 

Закінчився футбольний сезон на Макарівщині. Нарешті після довгої паузи, чемпіоном став ФК «Партизан» з Кодри. А тому, що називається, по гарячим слідам, ми вирішили поспілкуватися з віце-капітаном переможців Богданом БІЛЯВСЬКИМ. тим паче, вболівальникам з досвідом цей гравець дуже добре відомий. Говорили не лише про футбольне. Що вийшло з цього – читайте.

– Богдане, звідки ти родом?

– Народився і до 16 років я мешкав у с. Забуяння на Макарівщині. Тут зараз живуть мої батьки.

– У якій школі ти навчався?

– Я закінчив місцеву школу. У моїх планах було спочатку закінчити 9 класів Забуянської школи і йти вчитися далі. Але зго
дом плани змінилися і диплом про закінчення 11 класів все ж отримав у рідному селі.

– Яким учнем ти був у школі? Які оцінки маєш в атестаті?

– Якщо чесно, то в школі я був босяком. А щодо оцінок, то у 11-му класі середній бал мого атестату був 8,7.

– А хто з вчителів на тебе справляв найбільше враження?

– Коли я вчився в Забуянні, то школа була високого рівня. Вчителі були дуже сильними. І з усього цього колективу і досі згадую, нині покійного вчителя історії Івана Євгеновича Кошмана. Я відвідував всі його уроки. А виклад матеріалу завжди слухав з відкритим ротом.

І сьогодні після багатьох років, маючи власний педагогічний досвід, можу з впевненістю сказати, що всі вчителі у Забуянні дали мені дуже сильну базу знань.

– З якого віку ти займаєшся футболом?

– Я навчався у 2-му класі, коли до Забуянської школи вчителем фізкультури прийшов Микола Петрович Синяченко. Він для мене і досі є Людиною з великої літери. Саме завдяки йому, у моєму житті відбулося багато кардинальних змін. І саме завдяки Миколі Петровичу я став захоплюватися футболом.

– В яких секція чи спортивних школах ти займався?

– Під час навчання в школі я ходив у ДЮСШ до Миколи Петровича Синяченка. У 10-му класі спільно з Миколою Петровичем вирішив спробувати вступати до Інституту фізкультури (Національного університету фізичного виховання і спорту України – В.Г.). Мене багато хто відмовляв від такої ідеї. Говорили, що заклад дуже сильний і без грошей не поступиш. І все ж ми з Миколою Петровичем вирішили спробувати. Я і досі вдячний йому за те, що він мені у той час дуже сильно допоміг.

Я через ДЮСШ отримав спортивний розряд, адже був переможцем багатьох спортивних змагань серед школярів. У мене було досить багато кубків та нагород.

Першим вступним іспитом була фізична культура. Ще до здачі, для себе вирішили, що ми лише пробуємо і якщо не вийде
засмучуватися не будемо. Скажу чесно, на іспиті вперше побачив справжній 25-ти метровий басейн. Але незважаючи на це, я показав перший результат серед вступників. Потім були іспити з української мови і біології. Диктант написав хорошо, а біологію здав посередньо. І все ж через певний час, коли поїхав дізнаватися результати, побачив, що я поступив. Мобільного телефону тоді я ще не мав. І все ж першим повідомити про вступ поїхав у Королівку до Миколи Петровича Синяченка. Для нього ця новина була вражаючою.

А тому футболу навчався лише в макарівській ДЮСШ.

– Чи пам’ятаєш ти всі свої команди, за які грав?

– Відразу так і не згадаю. Їх у мене було дуже багато. Скажу лише так всі ці команди об’єднує одне – високі завдання. Коли я навчався у 9-му класі Микола Петрович Синяченко почав мене трішки загравати за королівську команду «Росія». Команда була дуже сильна, конкуренція висока. І все ж мене Микола Петрович випускав на 5–10 хвилин на поле.

Коли я був студентом, В’ячеслав Ольховець створив команду «Здвиж» Макарів. І я там пограв. В’ячеслав теж вчився в інституті фізкультури і запросив мене. Результатів високих не мали. Скажу так, грали більше у своє задоволення.

Потім Ігор Солоненко створив у Макарові «Абрис-альфа». Запросив мене. У цій команді уже ми давали результат. Стали чемпіонами району. Виграли Кубок. До речі, ця подія сталася на День незалежності. А у фіналі перемогли «Партизан» з Кодри з рахунком 4:0.

Згодом Мирослав Землін створює ФК «Макарів». Він особисто два сезони спостерігав за моєю грою. А потім запросив у свою команду. Спочатку, за домовленістю, я один сезон за ФК «Макарів» грав у обласних змаганнях, а за «Абрис-альфа» у районних. А через рік повністю зосередився на грі у ФК «Макарів».

Якщо ще говорити про команди Макарівського району, то у моїй біографії були: «Колос» Мотижин (виграв Кубок району), «Альтіс» Копилів (зіграв лише дві гри), «АЛЬТА» Макарів, «Здвиж» Маковище (участь в обласній першості).

Але моє становлення як футболіста відбувалося в ФК «Макарів».

– Кого з тренерів, крім Миколи Петровича Синяченка, ти ще згадуєш з приємністю?

– Коли навчався в інститут то у нас був Андрій Антонович Голякевич. Ми досить багато під його керівництвом виграли у футзалі.

Наша команда була постійно серед призерів студентських чемпіонатів.

Ну і звичайно ж зараз у «Партизані» Сергій Борисович Коновалов.

– А як ти потрапив у ФК «Партизан» з Кодри?

– Коли я уже грав за «Здвиж» з Маковищ, то «Партизан» був середняком районних змагань. І тут якось телефонує мені Олександр Пірнач (віце-президент ФК «Партизан» – В.Г.) і пропонує перейти до них. Я попросив час щоб подумати. Але після того як Олександр розповів про плани на майбутнє, сумнівів у мене уже не було. Перший сезон був не вдалий. А ось два наступних я з впевненістю можу назвати кроками вперед.

– Трішки провокаційне питання. ти грав за ФК «Макарів» та ФК «Здвиж», який уже зараз немає на футбольній карті Макарівщини. Чи не варто тепер хвилювати за долю ФК «Партизан»?

– Скажу так. Поки у «Партизана» є Матвій та Іван Євсеєнкі, Олександр Пірнач та Сергій Коновалов, то йому нічого не загрожує.

– Яка твоя найулюбленіша позиція на футбольному полі?

– У ФК «Макарів» я дебютував правим захисником. Цьогоріч за «Партизан» грав правого півзахисника, лівого захисника,
нападника. А тому на своєму досвіді, можу говорити, що мене більше до вподоби гра на фланзі. Чи то захисник чи то півзахисник немає значення. Хтось може сказати, що легше всього грати нападником. Я б так не стверджував. Ця позиція для мене є важкою. Потрібно постійно рухатися, шукати вільну позицію, відкриватися під пас, боротися з захисниками. На цій позиції дуже багато роботи без м’яча, як результат велика втрата енергії.

З моїм характером на полі мені легше все таки грати на фланзі.

– Скільки на твоєму рахунку забитих голів? Ти їх взагалі рахуєш?

– Цьогоріч, перед початком сезону, мав парі з Костянтином Седловим, що заб’ю 8–9 голів. То мені довелося рахувати. І я
маю 9 забитих м’ячів. Але рахунок вів, лише тому, що було парі. А так голи не рахую. Я командний гравець. Для мене головне щоб перемагала моя команда, а скільки забив то уже інше питання.

– А щодо найкрасивішого, найважливішого чи найкумеднішого голу?

– Чесно. Маю лише один важливий гол. Це той що забив у 2020 р. у ворота «Прайду» з Королівки при рахунку 1:1.

– Який матч на тебе справив найбільше позитивне враження?

– Так. Це моя перша гра на область у складі ФК «Макарів» з Яготином. Грали у Макарові. У команді були дуже сильні футболісти. Я був молодим пацаном, який лише щойно прийшов у команду.

У роздягальні видали мені форму. Я уже задоволений, що потрапив до заявки. І тут Олександр Богдюк, капітан команди, говорить щоб я готувався грати правого захисника.

Ми тоді перемогли 3:1. Я, як говориться, каші не зіпсував. У центрі захисту грав Олександр Ганько з Житомира. Він всю гру мені підказував, допомагав. Гра для мене пройшла чудово.

– А гра, яку хотілося б забути?

– Це одна з останніх ігор у складі ФК «Макарів» на обласному рівні проти ФК «Асканія-Флора». Ми тоді програли 1:8. А перший гол нам забили рикошетом від мене. Я не був винуватий у голі. Але неприємно, що саме розгром почався з такого моменту. 
Поправка : матч із "Асканією-Флорою" справді став найбільшою поразкою ФК «Макарів» у першості Київської області 2018 року, однак зустріч у Калинівці Броварського району закінчилася з рахуноком 4:0.

– Нагороди, які виграв у районі пам’ятаєш?

– Якщо чесно, ні. Був чемпіоном, вигравали Кубок району, одним з останніх у складі ФК «Макарів» виграли Суперкубок району. Але скільки точно і чого не рахував.

– Ти можеш на своєму прикладі порівняти районні чемпіонати до і після об’єднання. Командам це пішло на користь?

– Після об’єднання чемпіонат став сильним. Конкурентоспроможних команд стало більше. А от організаційні питання на дуже низькому рівні. І це дуже погано.

Я свого часу грав у чемпіонаті Васильківського району за команду з с. Плесецьке. Так організація того чемпіонату  справила на мене приємне враження.

Наш же чемпіонат, у порівнянні з тим, можна назвати не організованим взагалі. Найбільше мені особисто не подобається ситуація з перенесеними матчами. Так наприклад «Юніор» і «Бородянка» і досі не зіграли.  І це добре, що «Партизан» не залежить від цього матчу.
Поправка : матч не було зіграно на момент публікації інтерв'ю.

І таких прикладі у Об’єднаному чемпіонаті дуже багато.

– Твій варіант трійки найкращих гравців Об’єднаного чемпіонату?

– Так сходу не готовий дати відповіді. Трійку точно не назву, бо не всіх суперників знаю навіть по прізвищам. А от кого б точно назвав серед кращих, то це Вадима Коломаренка.

Людина у 38 років може дати фору багатьох молодим учасникам чемпіонату. І те, що він виходить у стартовому складі у тренера Сергія Коновалова про Вадима говорить дуже багато.

– Поговоримо трішки детальніше про «Партизан». Ти є віце-капітаном команди. Як тебе обрали?

– Цьогоріч. Під час першої гри у Бородянці (проти ФК «Легіон» – В.Г.) Сергій Борисович оголосив команді, що капітаном є Вадим Коломаренко, а я – віце-капітан. І оскільки тоді Вадима не було, то я виводив команду на поле з пов’язкою. І на цьому куражі, я навіть два голи забив.

– Як віце-капітан, розкажи про вклад президента клубу Матвія Євсеєнка у чемпіонство.

– Таких Людей як Матвій Ігорович в районі дуже мало. Він просто живе клубом. Завжди у своєму щільному графіку знайде час щоб відвідати і тренування і гру команди.

Найкращий приклад вкладу Матвія Євсеєнка, це спорудження стадіону. Більшість фінансування – це його. Але при цьому він особисто приходив і на рівні з усіма працював на стадіоні. Він нам не вказував що робити, а сам ставав і робив. Таких президентів клубів я не зустрічав.

– Що змінив у клубі прихід Сергія Коновалова?

– Насамперед у роздягальні з’явилася дисципліна. Сергій Борисович самостійно визначає склад команди на гру. І його авторитет не піддається сумніву. Не готовий, на поле не вийдеш. І немає значення чи ти приїхав з Києва, чи ти місцевий, чи ти молодий, чи ти гравець з досвідом. Грає той хто готовий.

Також тепер у нас перед кожною грою обов’язкова розминка і тактичне роз’яснення від Сергія Борисовича.

У Сергія Борисовича, як у справжнього професіонала є повага до кожного гравця. Я на завжди запам’ятав його слова перед початком чемпіонату: «Ви не професіонали, кожен має право на помилку. Але прошу добросовісно виконуйте поставлені завдання».

Також Сергій Борисович, у порівняні з минулими чемпіонати, додав у нашій команді впевненості.

– Ну і не можемо пройти повз постать віце-президента Олександра Пірнача. Розкажи про його вклад у чемпіонство.

– Олександру Пірначу футбол дуже добре знайомий. Він сам свого часу пограв у «Партизані». Хоча особисто я проти нього не грав.

У житті це дуже чуйна і добра людина. Він гарний організатор. Мені дуже подобається його прямолінійність. З ним завжди приємно спілкуватися. Він скаже як є і завжди допоможе.

На тих матчах де був відсутній Сергій Коновалов Олександр Пірнач його досить вдало заміщав.

Він своїми слова налаштовував команду на перемогу. Дуже багато гравців, зокрема і я, прийшли в команду після персональних розмов з Олександром Пірначем. На сьогодні без нього ми не уявляємо жодного виїзду команди.

– У другому колі у «Партизані» з’явився нападник Віктор Сидоренко з Грузького. Вболівальники помітили, що у вас з ним склався досить вдалий атакуючий тандем. Це так?

– Я Віктора Сидоренка знаю досить давно. Ми уже кілька разів з ним пересікалися. А взагалі на футбольному полі, я відаю перевагу командній грі, а не індивідуальній. Для мене краще віддати пас партнеру, ніж забити самому. А тому я намагаюся шукати футбольну мову з усіма в своїй команді.

Жалкую, що не залишився в команді Микола Хмільовський. Я з ними також дуже давно знайомий і ми знаходили спільну мову на полі.

А Віктор Сидоренко теж командний гравець. От тому і склався у нас тандем.

– Цьогоріч твій гол, про який ти уже згадував приніс «Партизану» чемпіонство. Поділися думкою, що відчуває гравець, коли забиває такі м’ячі.

– Забивши цей гол, я мав подвійне відчуття. По-перше, приємно, що я приніс своїй команді чемпіонство. По-друге, після стартових голів, я довго не міг забити, і тут нарешті після скількох турів цей гол.

Також приємно, що чемпіонський гол вийшов трудовим. Я м’яч виборов у захисника, сам добіг до воріт і пробив голкіпера.

Чесно, дуже хотілося радість забитого м’яча розділити з вболівальниками, але через коронавірус, їх на стадіоні не було.

– У житті тебе всі знають, як добру та чуйну людину. А на футбольному полі ти повна протилежність, про що свідчать три жовтих картки за сезон. Чому так?

– Дійсно на полі я зовсім інша людина, а ніж в житті. На полі я злий, можу і мат вжити. Але відразу після фінального свистка я підійду до суперника і потисну йому руку без злого умислу. Ось такий я емоційний на футбольному полі.

– У 2020 році ти реалізував мрію багатьох молодих футболістів: вийшов на поле у футболці «Динамо» Київ. Розкажи про свої почуття в той момент.

– У перерві товариського матчу до мене підходить Сергій Коновалов і повідомляє, що я у другому таймі буду грати за «Динамо». У мене відняло мову.

Зайшов в роздягальну, бутси і форма уже підготовлені. Бути в команді «Динамо» з такими легендами як Яшкін, Яремчук, Грицина і Коновалов це не описується словами. Навіть у своєму віці ці зірки грають в супер футбол.

А молоді можу сказати: «Будь яка мрія здійсниться, якщо Ви для цього докладете зусиль».

Хотілося ще забити гола, але все ще попереду.

– Під час, уже згадуваного, дня народження «Партизан-Арени» ти проводив велику кількість дитячих конкурсів. Діти тебе слухати з відкритими ротами. Ти легко знаходив з ними спільну мову. Чи немає бажання допомагати Сергію Борисовичу Коновалову у дитячі школі, яку планує відкрити Матвій Євсеєнко при ФК «Партизан»?

– Дійсно я зараз працюю педагогом і маю постійним контакт з дітьми. Мені ця робота подобається. А тому скажу чесно, якщо буде пропозиція щодо дитячої школи при «Партизані» то я відразу на неї погоджуся.

– Маючи досвід гри на обласному рівні, скажи чи готовий «Партизан» до ігор вищого рівня.

– Різниця між районним і обласним чемпіонатом дуже велика. В області гравці навіть думають по-іншому. А тому тим складом, який став чемпіоном, ми не зможемо виконувати високі завдання.

Щоб бути конкурентоспроможними ми маємо підсилюватися.

– Ну і нашим читачам буде цікаво дізнатися, чим ти займаєшся поза футбольним полем. який основний вид твоєї діяльності?

– Як уже говорилося, поза футбольним полем я педагог. Працюю в приватній школі «Britannica School». Є вчителем фізичної культури. У цьому закладі працюю уже п’ятий рік. Серед моїх вихованців багато дітей досить відомих персон України. Але навіть з ними знаходжу спільну мову і ми разом чогось досягаємо.

- Ти, крім футболу, маєш ще хобі?

– Якщо не брати до уваги футбол, то моїм хобі є моя робота. Я з дітьми в школі проводжу до 12 годин в день.

– Під час передвиборчої програми президент України обіцяв вчителям заробітну плату в 4000 доларів. Ми уже знаємо, що вчителі в селі не мають навіть 300 доларів. А як з заробітною платою у вчителя київської приватної школи?

– Скажу чесно. Маю більше ніж вчителі на селі. Маю понад 400 доларів. Але і близько до 4000 не доходить. Хоча, маючи за плечима 9 років педагогічного стажу, скажу, що ці люди заслуговують на заробітну плату і більшу ніж обіцяв президент.

Особисто я б, з радістю, погодився працювати і в Кодрі і в Забуянні, як би була адекватна заробітна плата.

– Твої побажання читачам та передплатникам газети «Макарівські вісті».

– Хочу побажати, щоб якомога швидше закінчився цей важкий рік. І у ньому залишилося все погане. А в домівки до  читачів прийшов новий рік і приніс лише все хороше.

Всім мешканцям району хочу побажати менше злитися. Адже більшість наших негараздів саме через злість.

«Макарівським вістям» бажаю побільше передплатників.

А тим, хто ще має сумніви, говорю: «Чемпіони передплачують «Макарівські вісті»!

– Дякую за розмову.

– Вам дякую за цікаві питання.

Спілкувався Віталій ГЕДЗ.

Джерело - Макарівські вісті